Несе в собі логіку історичного поступу психологічної думки. Відтворення цієї логіки здійснюється з ви­користанням принципів історико-психологічного аналізу - страница 4

Як можна пояснити поведінку цього хлопчика? Що має стати вихідним пунктом такого пояснення?


  1. Людина, яка потрапила в скрутну ситуацію, часто харак­теризує її таким чином: "Я заплутався...". Заплуталися, напри­клад, Кареніна і Вронський — герої Л. М. Толстого, заплутують­ся герої Ф. М. Достоєвського, інших письменників, які зосеред­жували свою увагу на трагізмі людського життя. Плутаються, очевидно, стосунки людини зі світом, і це породжує складні пе­реживання, спонукає до вчинків чи до проступків.

Як психологічно пояснити це явище? Що і чому тут "плутається "?



  1. Персонаж повісті ^ М. В. Гоголя "Шинель" Акакій Акакійович Башмачкін вражає читача одноманітністю і примітивніс­тю свого життя. Він служив в одному департаменті чиновником для переписування документів і нічого, крім переписування, його більше не цікавило. Навіть удома, похапцем поївши, Акакій Акакійович виймав баночку з чорнилом і брався переписувати документ, копію якого не встиг зняти на службі. Якщо ж такої потреби не було, то він переписував для себе, для власного задо­волення. Вкладаючись спати, він посміхався при згадці про за­втрашній день, що обіцяв знову подарувати очікувану насолоду. Та сталося несподіване: нову шинель, на яку спромігся Баш­мачкін, заощаджуючи на найнеобхіднішому, відбирає злодій. Життя втрачає попередню спрямованість. Герой шукає шинель, проте не знаходить її й помирає. Наприкінці повісті він з'явля­ється знову, але вже як нечиста сила.

^ Яка логіка життя ховається за цим сюжетом? Як її можна пояс­нити?


  1. Бігун, натрапивши під час змагання на перешкоду, при спробі зупинитися різко нахиляється вперед, а то й падає. Люди­на, яка читає набраний латинським шрифтом текст, прочитує російське слово чепуха як ренікса. Легендарний лідійський цар Крез сприймає двозначне висловлювання дельфійського оракула "Якщо буде перейдено ріку Галіс, то впаде могутнє царство" від­повідно до своїх сподівань і нападає на персів. Чеховський герой начебто відштовхує від себе уявлення про існування плям на сонці, заявляючи: "Цього не може бути, тому що цього не може бути ніколи".

^ Який механізм функціонування діяльності виявляється таким чином? Про які рівні такого функціонування йдеться?



  1. Досліджуваному давали таку інструкцію: "Ви отримаєте низку завдань, які Вам потрібно виконати якомога краще і швид­ше". Після цього йому одне за одним пропонували 22 нескладні завдання, які потребували затрат часу (склеїти певну фігуру з паперу, виліпити якусь тваринку з пластиліну, розв'язати мате­матичну задачу, відгадати загадку тощо). Проте експериментатор не дає можливості виконати всі завдання до кінця: половину з них перериває до завершення. Після закінчення експерименту досліджуваного просили розповісти, які саме завдання він вико­нував. З'ясувалося, що незавершені дії запам'ятовуються на 90 % краще, ніж завершені. При цьому важливий не акт переривання, а завершеність або незавершеність завдання.

^ Що це за явище? Як воно характеризує процес діяльності?

  1. Досліджуваний мав стежити за рухом точки на екрані, частину траєкторії якої було закрито непрозорою плівкою з по­значками під номерами 1, 2, 3, 4, та виконувати інструкцію: "По­значки 1,2, 3, 4 — це мішені, в які Ви можете "влучити", натис­нувши в момент проходження точкою обраної Вами мішені на кнопку". Про влучний "постріл" повідомляв звуковий сигнал, тоді як невлучний карався відчутним ударом електричного стру­му. Досліджуваний мав зробити кілька таких виборів, при цьому і повідомлення про успіх, і покарання давалися у випадковому порядку. Хоча найпростішими були мішені 1 і 2 (їх було найлег­ше узгодити з траєкторією руху точки), все ж близько половини досліджуваних обирали мішені 3 та 4, збільшуючи цим імовір­ність покарання.

^ Яке явище проявилося таким чином? Як його можна пояснити?


  1. Дитина дошкільного віку у відповідь на запитання ек­спериментатора "Скільки у тебе братів?" дає правильну відпо­відь: "У мене один брат — Микола". Проте на запитання "Скіль­ки братів у Миколи?" вона скаже: "В Миколи немає братів". З метою подолання цього явища перед дитиною ставили трьох ляльок, які зображали братів: Сашка, Костю й Іванка. їй гово­рили: "Ти Іванко. Скажи, хто брати у Сашка?.. У Кості? Чиїми братами є ти і Сашко? А ти і Костя?.." Потім "братів" позна­чали кольоровими кружальцями, і діти, беручи на себе роль того або іншого, обводили олівцем відповідного кольору кру­жальця, одночасно називаючи імена братів. Нарешті, вони ви­конували ті самі дії, але вже у мовній формі. З'ясувалося, що у 80—100 % випадків діти починали правильно виконувати по­дібні завдання.

^ Що це за явище? Чому боротьба з ним велась саме таким чином?


  1. Джерелом злочину Родіона Раскольникова, героя роману Ф. М. Достоєвського "Злочин і кара", стало "почуття ... роз'єдна­ності з людством". Конфлікт між тенденціями "бути поза людь­ми" та "бути з ними" виливається в компромісну теорію "бути над людьми". Ця "проклята мрія" спричинила муки сумління, що не дозволили героєві довільно прийняти рішення (досить зга­дати, в якому стані він перебував напередодні злочину). Теорія, що мала надати злочинові сенсу, виявила свою неспроможність: проступок став її непідвладним продуктом. З цього моменту по­чинаються переживання героя. Спочатку актуалізуються захисні механізми: для Раскольникова стає нестерпним спілкування з рід­ними. Проте це породжує прагнення якось проявити свій стан (показовою щодо цього є розмова із Заметовим у трактирі). Він також здійснює дії, які начебто повертають йому сенс життя (найзнаменнішою з них була допомога сім'ї Мармеладова). В Любові Соні Мармеладової герой знаходить точку опори, і його свідомість переходить від відчуття смерті до переживання цін­ності життя. Відбувається переоцінка злочину з позицій христи­янської моралі: його причина вбачається в гордині — одвічному джерелі гріха. А це вже шлях "поступового переходу з одного світу в інший".

^ Які закономірності притаманні цьому переживанню? Динаміка якого типу переживання має тут місце?


  1. Формувалося поняття величини у першокласників. Спо­чатку вони порівнювали відрізки А і В за допомогою "міри" — величини с. Пошук того, скільки разів величина с "вкладається" у величини А і В, дав змогу визначити їх кратне відношення, яке записувалося так: А/с і В/с. Потім це відношення виражалося за допомогою графічних позначок, які вказували результати накла­дання величини с, а також у словесній формі ("один, два, три ... рази"). Отже, учні отримували формули: А/с = 4; В/с = 5; 4 < 5; А < В. Таким чином, літерна модель процесу і результату виді­лення кратного відношення виглядали так: А/с — N. Далі при знаходженні величин А і В діти користувалися різними мірами. Наслідком цього стала зміна конкретного числа, що зображувало кратне відношення. Тому якщо А/с = К і В < с, то А/Ь > К і т. д. У подальшому учні знаходили змінні числові характеристи­ки величин при даній позначці. Нарешті, вони повторювали по­передні дії, змінюючи їх операційний склад.

^ Чим викликаний саме такий шлях формування поняття величи­ни? Які навчальні дії здійснювали учні?


  1. Один із способів навчання першокласників додавання і віднімання полягає у початковому ознайомленні їх зі спроба­ми визначення якоїсь однієї арифметичної дії і формулювання відповідного правила (наприклад, "Щоб знайти перший дода­нок, треба від суми відняти відомий другий доданок"). Повно­го засвоєння цього правила можна домогтися в процесі роз­в'язування низки задач. Така сама робота виконується й щодо іншої арифметичної дії. Другий спосіб полягає в організації вчителем операцій дітей над величинами, які фіксуються за до­помогою відрізків і буквених формул. При побудові відрізків вони з'ясовують таку властивість операції, як однозначність її структури ("якщо відомі значення двох елементів операції, то за ними завжди й однозначно можна встановити значення третього елемента"). Це дає змогу на підставі заданої рівності побудувати кілька видів рівнянь, причому учні встановлюють, що кількість таких рівнянь буде рівною кількості елементів, включених у рівності: х + а = с, с — х=а, с—а = х. Оволодів­ши цими рівняннями, вони вже можуть виконувати дії на до­давання і віднімання.

^ У чому полягають відмінності між описаними способами? Який з них буде ефективнішим?


  1. Директор однієї школи намагався організувати передачу педагогічного досвіду вчителями — майстрами своєї справи вчи- і елям-початківцям. За його задумом, досвідчені вчителі мали роз­крити молодшим колегам способи ефективного навчання і вихо­вання учнів. Проте вже перші заняття показали, що виступаючі нідповідали головним чином на запитання "що", а не "як". Вони цитували класиків педагогіки, багато говорили про особливості педагогічної професії, але практично нічого не розповідали про те, як саме вони домагаються успіху. Коли ж їх просили говорити конкретніше, вони все одно вдавалися до загальних мірку­вань, а приклади, які наводили, не відкривали нічого нового.

^ Чому так сталося? Чи пов'язане це явище з особливостями педа­гогічної діяльності?


  1. Уявіть, що до Вас звертається допитливий учень: "Я сумніваюся, що вчителі можуть об'єктивно схарактеризувати кого- небудь з нас. Вони завжди виходять з поведінки учня, та й то у межах школи. Я ж вважаю такий підхід в принципі неправиль­ним, адже зовнішньо однакові дії можуть спонукатися різними причинами. І навпаки, зовні абсолютно різні дії нерідко виника­ють на спільному ґрунті. Візьмемо підказку на уроці. Один під­казує, щоб допомогти товаришеві, другий — щоб Привернути до себе увагу вчителя, третій — щоб підняти свій авторитет у класі. Хіба не так?"

^ Що Ви відповісте цьому учневі?


  1. За гіпотезою, психічний розвиток у дитячому віці відбува­ється шляхом закономірної зміни — спілкування і предметної ді­яльності. Це дві системи стосунків ("дитина — дорослий" і "ди­тина — продукт культури"), що їх дитина опановує шляхом су­купності видів діяльності, серед яких один у певний проміжок життя є провідним. У першому випадку такими видами послідовно виступають: безпосередньо емоційне спішування, рольова гра, інтимно-особистісне спілкування, у другому — предметно-маніпуляційна діяльність, навчальна діяльність, навчально-професійна діяльність. Психічний розвиток відповідно йде двома лініями, що перехре­щуються: лінією опанування суспільних норм і лінією опанування операцій з речами. Перша веде до формування сфери потреб та мотивів дитини, друга — до пізнавальної сфери. У кожному разі те нове, що з'являється в онтогенезі, є психічним новоутворенням. Поява і функціонування провідної діяльності є психологічним кри­терієм виділення фази психічного розвитку; поглиблення супе­речностей між видами діяльності, що належать до різних ліній розвитку, — періоду, криза між періодами породжує нову епоху дитинства.

^ Чому ця гіпотеза побудована на протиставленні спілкування і пред­метної діяльності? Чи справді таким чином вони співвідносяться між собою протягом онтогенезу?


  1. У першій серії експериментів діти віком від 1 до 1,5 року, від 1,5 до 2 років та від 2 до 3 років мали можливість бачити іграшку, однолітка і дорослого на слайдах; у другій серії дітям показували реальні об'єкти, але на відстані; у третій серії вони могли контактувати з ними. З'ясувалося, що у всіх трьох серіях діти кожної вікової групи надавали перевагу контактам з доро­слими і однолітками. Однак при цьому мало місце різне співвід­ношення специфічних (які відповідають об'єктові) і неспецифіч­них (які не відповідають об'єктові) дій. Так, контактуючи з одно­літками, діти першої групи діяли лише неспецифічним чином. Це були дії, специфічні для іграшок (б'є рукою, наступає ногою, тягне за волосся) або ж для дорослого (заглядає у вічі, посміхаєть­ся, торкається руки). У другій групі збереглися неспецифічні дії, загальні для всіх трьох об'єктів, зросла кількість дій, спільних для дорослого і однолітка, та зменшилася кількість дій, спільних для іграшки й однолітка (діти інколи припиняли їх у відповідь на протест однолітка). У третій групі збереглися неспецифічні дії найзагальнішого характеру, зросла кількість дій, спільних для до­рослого й однолітка. До того ж під час контактів із однолітками спостерігалися дії нового типу (діти навмисне падали, прибира­ли вигадливі пози, вигукували, кидали іграшки).

^ Як пояснити результати цього експерименту? Динаміку якого яви­ща він демонструє?


  1. Індуїстський місіонер А. Сінх в с. Годамурі почув про якийсь "людський дух", що пересувається разом із групою вовків. Він організував експедицію, яка знайшла двох дівчаток. Менша, Амала, була віком приблизно 18 місяців, старша, Камала, — 8 років. У листопаді 1920 р. Сінх перевіз дітей до притулку до Мінднапура, де розпочав систематичне перевиховання їх, процес якого ретель­но описував. Спочатку тільки голод змушував дітей вживати їжу. Люди наводили на них жах; дитину, що наблизилася, Камала по­кусала. Вдень вони спали, вночі пересувалися по кімнаті і тричі протягом ночі вили. Амала швидше почала виявляти ознаки "олюд­нення", але через рік вона померла. Камала лише після двох років перебування в притулку вимовила перше слово і лише через 8 років почала говорити, але простими фразами. Перші кроки без допомоги вона зробила після 6 років перевиховання. В цей час почала спілкуватися з дітьми, виконувала нескладні доручення, пов'язані з обслуговуванням. Її емоційне життя було багатим, але адекватно висловити його вона не могла. Після дев'ятирічного перебування у притулку вона померла від хвороби нирок.

^ Які закономірності психічного розвитку висвітлює цей випадок? Чому Камала так повільно набувала психічних новоутворень?



  1. Коли дитину залишали в кімнаті з глухонімими або з діть­ми, які говорили незрозумілою їй мовою, то відсоток її егоцен­тричного мовлення знижувався до одиниці. В іншій ситуації, коли поведінка дитини навмисно утруднювалась, цей відсоток зростав майже вдвічі порівняно з поведінкою за відсутності перешкод.

^ Про що свідчать ці результати? Які функції виконує егоцентрич­не мовлення у процесі психічного розвитку?

  1. Відомо, що у молодшому шкільному віці спілкування між дітьми часто визначають зовнішні чинники (місце проживання дітей, сусідство за партою тощо). Спілкування у підлітковому віці характеризується значною інтенсивністю і вибірковістю. Це спіл­кування у межах певної групи, на ґрунті певних інтересів підліт­ків. У юнацькому віці коло суб'єктів спілкування звужується, спіл­кування стає довірливим, інтимним.

^ Що лежить в основі цієї закономірності? Чим зумовлена зміна змісту спілкування з віком?



  1. У повісті Б. А. Лавреньова "Сорок перший" оповідається, як під час громадянської війни дівчина-червоноармієць волею обставин опиняється на безлюдному острові разом з молодим білогвардійським офіцером. Спільна боротьба за життя зблизи­ла їх, вони покохали одне одного. Вирішальним випробуванням стала поява човна з озброєними людьми. Побачивши, що це білі, дівчина стріляє в свого коханого (він і є сорок першим знище­ним нею ворогом), а потім безутішно тужить над його тілом.

^ Чому почуття виявилися переможеними? Як цей приклад харак­теризує природу спілкування?



  1. За допомогою ручок, які приводили у рух стержень, групи з шістьох досліджуваних мали спільними зусиллями, начебто на дотик, визначити літеру, яка була "написана" на експеримен­тальному стенді. Про правильність напрямку руху стержня сиг­налізували спалахи лампочки. Досліджувані могли спілкуватися: будувати гіпотези та пропонувати тактику їх перевірки. Проте далеко не всі групи впорались із цим завданням.

^ Що їм заважало? Які особливості спілкування досліджувались та­ким чином?


  1. Досліджуваним, за результатами тестування (щоб нівелю­вати вплив несприятливих міжособистісних стосунків) об'єдна­ним в діади, пропонували шкал у вати гучність сигналу, порівню­ючи його з еталоном. Аналізувалися результати, отримані в про­цесі індивідуальної і спільної діяльності (в останньому випадку досліджувані мали змогу коригувати свої оцінки після спілкуван­ня з партнером). З'ясувалося, що в останньому випадку оцінки були досить близькими і точнішими за індивідуальні. Більше того, зсув оцінок кожного члена діади під впливом оцінок партнера мав місце навіть тоді, коли вони не мали наміру коригувати їх. Визначились такі типи поведінки досліджуваних: а) один парт­нер розв'язує задачу швидше і точніше, другий наслідує його; б) партнери працюють начебто узгоджено; в) партнери прагнуть до співробітництва; г) між партнерами виникає суперництво. У ви­падку в) мали місце істотні відмінності між першими і другими (скоригованими) оцінками на користь останніх. Стратегія оці­нювання, вироблена досліджуваними спільно, зберігалась у них і протягом наступних індивідуальних експериментів.

^ Про що свідчать результати цього дослідження? Яке явище вони демонструють?


  1. У попередніх експериментах із залученням значної кіль­кості досліджуваних було виділено задачу, яку, працюючи індиві­дуально протягом ЗО хв, не міг розв'язати жоден з них. Потім їх об'єднали в діади, тріади тощо і вони вже спільно розв'язували ту саму задачу. Виявилося, що близько 70 % груп знайшли роз­в'язок, не виходячи за межі того самого часу.

^ Про що свідчать результати' цього експерименту? Як їх можна пояснити?


  1. Один учений виклав сутність своєї теорії у вигляді тез: У кожної людини були батьки (або ті, хто їх заміняв), і вона збері­гає в собі набір станів "Я", які повторюють стани "Я" її батьків. Усі люди (у тому числі й діти) здатні на об'єктивну переробку інформації за умови, що активовані відповідні стани їхнього "Я". Будь-яка людина колись була молодшою, тому вона несе у собі враження минулих років, які за певних умов можуть активува­тись. За теорією, ці стани визначають спілкування людини з інши­ми. Зрозуміти особливості такого спілкування та допомогти пацієнтові покликаний спеціальний аналіз.

^ Що це за аналіз? Як надається психологічна допомога у цьому випадку?


  1. Старшокласникам пропонували перекладати тексти- діалоги з іноземної мови рідною та заучувати свої ролі. При індивідуальному відтворенні вони показали менш високу про­дуктивність, ніж при спілкуванні. Проте детальніший аналіз по­казав, що це стосувалося лише середніх за здібностями учнів, які у цьому випадку піднімалися до рівня сильних. Успішність останніх порівняно з їх індивідуальними досягненнями навіть знижувалася.

^ Про що свідчать результати цього експерименту? Як їх можна пояснити?



  1. Четверо досліджуваних брали участь у грі, за умовами якої кожен учасник міг зробити у кінцевий результат внесок, тотожний внеску інших. Після завершення гри один випадково обраний гравець нагороджувався як такий, що досягнув найкра­щих успіхів. Коли досліджуваних спитали, хто, на їх думку, зро­бив найбільше для досягнення мети гри, то переважна більшість вважала таким саме того, хто отримав нагороду.

^ Як пояснити результати цього експерименту? На яку законо­мірність спілкування вони вказують?



  1. Людей з масивним підборіддям прийнято вважати вольо­вими, з великим лобом — розумними, вузькими губами — хитри­ми, огрядних — добродушними, низьких — владними. Є також тенденція сприймати людей, що носять окуляри, розумними, які заслуговують на довіру, старанними; у літніх і огрядних чолові­ках вбачати надійних, упевнених у собі людей; у красивих — щирих, щасливих, урівноважених, енергійних, люб'язних, витон­чених, духовно багатих.

^ Чи відповідає це дійсності? Про яку закономірність спілкування воно свідчить?



  1. На магнітофонну стрічку було записано 38 фраз, прого­ворених акторами. Одну фразу, наприклад, з відповідною інто­нацією казав чоловік: "Дуже добре, хлопці, виходьте і покажіть їм", інша була вимовлена голосом маленької дівчинки: "Хтось зламав мою ляльку", третя — офіційним тоном: "Зачиніть, будь ласка, двері". Досліджувані мали визначити вік, стать, рід занять кожного мовця, висловити припущення про його індивідуально- психологічні особливості та ситуацію мовлення. В результаті пе­реважна більшість оцінок збіглася. Так, прослухавши першу фразу, 90 % досліджуваних вирішили, що її сказав тренер, людина во­льова і відповідальна, звертаючись до футболістів перед виходом на поле.

^ Які психологічні механізми спілкування виявляють себе у цьому випадку? Який бік спілкування вони характеризують?



  1. Під час опитування респондентів, які мали різні житлові умови, з'ясувалося, що ті, хто мешкав в ізольованій квартирі або окремій кімнаті, мали нижчі показники задоволеності життям і сімейними стосунками, ніж ті, в кого не було власного житла. Вони навіть були менше задоволені житловими умовами і не лише частіше відзначали наявність сімейних конфліктів, а й вказували на неможливість запобігання їм.

^ Як можна пояснити цей факт? Як він характеризує сутність спілкування?


  1. У романі Л. Толстого "Анна Кареніна" є приклад уні­кального спілкування двох героїв — Левіна й Кіті. "Я давно хотел спросить у вас одну вещь". — "Пожалуйста, спросите". — "Вот, — сказал он и написал начальные буквы: К, В, М, О: Э, Н, М, Б, 3, Л, Э, Н, И, Т". Буквы эти значили: "Когда вы мне ответили: этого не может быть, значило ли это никогда или тогда?" ... "Я поняла", — сказала она, покраснев... Он быстро стер написан­ное, подал ей мел и встал. Она написала: "Т, Я, Н, М, И, О". Он вдруг просиял: он понял. Это значило: "Тогда я не могла иначе ответить". Она написала начальные буквы: "Ч, В, М, 3, И, П, Ч, Б". Это означало: "Чтобы вы могли забыть и простить, что было". Он схватил мел напряженными дрожащими пальцами и, сломав его, написал начальные буквы следующего: "Мне нечего забы­вать и прощать. Я не переставал любить вас". — "Я поняла", — шепотом ответила она... Он долго не мог понять того, что она написала, и часто заглядывал в ее глаза. На него зашло затмение от счастья. Он никак не мог подставить те слова, которые она разумела; но в прелестных, сияющих счастьем глазах ее он по­нял все, что ему нужно было знать".

^ Як можна пояснити цей випадок? Чи могло таке бути на­справді?



  1. Порівнювався один день з життя японського, індійсько­го, французького і північноамериканського немовлят. Трьох з них вкладали спати матері: вони стояли біля колиски і наспівували їм пісеньку, доки діти не поснули. Північноамериканську дитину батьки залишали одну в кімнаті без колискової пісеньки, з вим­кненим світлом. Опитування показало, що "гарною" вони вва­жають дитину, яка охоче залишається сама, щось лепече сама собі або ж, у крайньому разі, гримить брязкальцем, а коли підрос­те, то спокійно сидить в автомобілі, очікуючи на батьків. Така дитина не вимагає, щоб батьки вставали вночі і дивилися, що з нею відбувається, щоб її розважали, не проситься весь час на руки, не вередує. Більшість американських матерів вважають, що дитина сама повинна навчитися незалежності і самостійності; самій засинати — перший крок до цього. Цікаво, що після не­вдалої війни у В'єтнамі відомий американський лікар-гуманіст Б. Спок, автор бестселера "Дитина і догляд за нею", зазнав кри­тики за те, що "зіпсував характер" цілого покоління американців.

^ Наскільки виправдана така тактика спілкування батьків з діть­ми раннього віку? Чи справді вона формує характер дитини



  1. Опитування 75 американців юнацького віку, які припини­ли навчання, залишили рідних, вели самостійне життя й нерідко вживали наркотики, показало, що свій стан вони характеризува­ли поняттями "відчуженість", "спустошеність", "самотність". Деякі відзначались неприйняттям себе, екстернальним контро­лем: відчували, що їхнє життя зумовлене волею Бога, диявола, долею. Іншу групу становили особи, що позитивно ставились до себе, віддавали перевагу діям під самоконтролем. Ці юнаки вва­жали, що все значною мірою залежить від них самих.

^ Як ці дані характеризують природу самотності? Чи можна у цьому зв'язку говорити про психологічні типи самотніх?



  1. Піддослідних мишей позначали, що давало змогу спосте­рігати за їхньою поведінкою та оцінювати міру їхньої "готовності" рушити до місця, де залишено їжу і де вони могли зустрітися з іншими членами зграї. Найвищу оцінку дістав ватажок зграї (миша "альфа"). Виокремилася також миша "омега", готовність якої була дуже низькою: вона очікувала, доки позасинають усі інші особи­ни і лише тоді вирушала за їжею. Оцінки інших членів зграї за­свідчили існування досить чіткої ієрархії у взаєминах між ними. Якщо ці оцінки позначити на графіку, то точки від миші "аль­фа", яка посідає місце у верхньому лівому куті, до миші "омега", що знаходиться у нижньому правому куті, відповідають спаду майже по прямій лінії. Встановлено, що оцінка миші "омега" не змінюється залежно від розміру групи — її місце на графіку змі­щуватиметься праворуч. Однак оцінка миші "альфа" у цьому ви­падку знизиться. Якщо ж процес скупчування мишей на одній території триватиме, "альфа" може досягти рівня "омеги". Зграя в цьому випадку приречена на вимирання: немає ні взаємодії, ні розмноження. Коли "омегам" поліпшили умови життя (ізолюва­ли від зграї і покращили харчування), їхня активність ще більше зменшилась і вони померли від голоду при наявності достатньої кількості їжі.

^ Про що свідчать ці дані? Що вони дають для розуміння природи і закономірностей людського спілкування?



  1. Індіанці тарахумара проживають на території малозасе­леної Сьєрра-Мадре-де-Чьяпас у Мексиці невеликими сім'ями на відстані майже десять миль від сусідів. Уже шестилітній хлоп­чик, харчуючись розтертою кукурудзою, пасе овець протягом одного-двох тижнів, не зустрічаючи жодної людини. Члени та­ких сімей лише тоді спілкуються з сусідами, коли накопичують досить сировини для варіння пива. Тоді індіанець може прибігти (назва "тарахумара" походить від слова "бігти") до сусіда й за­просити його на гулянку. Замість того щоб привітати сусіда, по­вернувшися до нього обличчям, він сідає до нього спиною, а коли той проходить повз нього, вітається: "Cuida!" Сусід не від­повідає, і лише коли вдруге минає гостя, говорить: "Cuida-ba!" Поступово вони стають обличчям один до одного і їхня соро­м'язливість змінюється на вибухи невтримного сміху, які супро­воджуються підкиданням пальцями піску та жвавим жестикулю­ванням.

^ Як цей приклад характеризує природу спілкування? Чому індіанці тарахумара спілкуються саме так?


  1. Уявіть, що до Вас звертається допитливий учень: "Я чи­тав, що процес сприймання людини людиною залежить від ба­гатьох чинників. Наприклад, той, хто сприймає, часто приписує об'єктові свого сприймання неістотні, а то й непритаманні йому риси. Так, сприятливе враження від зовнішності людини при­зводить до позитивних оцінок її особистості, несприятливе — до негативних. Думаю, все це має пряме відношення і до сприй- мання вчителями учнів. Я впевнений, що вчителі не можуть пра­вильно оцінити учнів і тому часто не розуміють їх. Чи правильно я думаю?"

^ Що Ви відповісте цьому учневі?


0953077602364415.html
0953158974836427.html
0953256468918221.html
0953316183150645.html
0953417027739442.html